Vsevidno.ru

Нещодавно - вперше з 1982 року - Леонід Брежнєв знову з'явився на російському телеекрані. Символ радянського "застою", хворий дід з нечленороздільний дикцією, раптом став героєм телесеріалу, пише французька газета Le Monde (Переклад статті публікує сайт Inopressa.ru).

Чотирисерійний фільм "Брежнєв", показаний в прайм-тайм, показує колишнього генсека в останній рік його перебування при владі. У картині з почуттям м'яких ностальгії, присмаченою гумором, показаний знесилений Брежнєв, який став жертвою придворних інтриг, але не припиняє піклуватися про народ ( "Нехай у магазини завезуть ковбасу!"). У себе на дачі він у розпачі пише листи про відхід у відставку за станом здоров'я, але політбюро цього не хоче: "Леонід Ілліч, країна має потребу в спокої і стабільності. А стабільність - це ви!"

У 2008 році, коли мандат Володимира Путіна, що перебуває при владі з 1999 року, закінчиться, перше покоління росіян, ніколи не жив в Радянському Союзі, отримає право голосу. Сьогодні багато молоді росіяни не пам'ятають, що представляла собою брежнєвська епоха. Як і при президентові Путіні, країна жила в умовах відносної стабільності, і світові ціни на нафту були високі (у фільмі "Брежнєв" нічого не говориться про репресії проти дисидентів).

Контраст між Брежнєвим, тяжкохворим наприкінці правління, і спортивним Путіним, який хоче "подвоїти ВВП за десять років", грає на руку нинішньому господарю Кремля. Але в той час, коли околиці колишньої імперії - Грузію, Україну, Киргизії - приголомшують революції, у фільмі між рядків йдеться й інше: стабільність може розлетітися вщент.

5 квітня, незабаром після виходу серіалу на екрани, голова президентської адміністрації Дмитро Медведєв через ЗМІ закликав еліту "консолідуватися", щоб не допустити "зникнення Росії як унітарної держави". "Розпад Союзу, - сказав він, - може здатися ранку в дитячому саду в порівнянні з державним колапсом у сучасній Росії". Країні загрожують тероризм, бідність, злочинність.

У січні Росію потрясли демонстрації протесту проти "соціальної реформи", що стали першим проявом народного невдоволення за весь час правління пана Путіна. Президент залишається популярним (його рейтинг складає більше 60%), але від початкового ентузіазму не залишилося й сліду. Российская преса пише про "путінському застої".

Худосочну політична опозиція - демократи і ліберали з одного боку, комуністи і ультранаціоналісти - з іншого - намагається заявити про себе напередодні (парламентських) виборів 2007 року, але страждає від внутрішніх чвар і постійного спокуси піти на компроміс з владою заради матеріальних вигод.

Росія не Киргизія, де економічна криза штовхнув значну частину активного чоловічого населення до міграції як нелегальної робочої сили. Росія - це також не Україна і не Грузія, де повалені президенти знаходилися при владі вже десять років, а мобілізація суспільства відбувалася навколо конкретних подій - убивства журналіста, фальсифікації підсумків виборів.

Фінансування опозиції. Російське суспільство поки не схильне покладати на Володимира Путіна особисто відповідальність за ситуацію, що погіршується соціальну обстановку, але Кремль хоче запобігти будь-які прояви протесту. Прірва між багатими і бідними в Росії нагадує ситуацію в Латинській Америці: на 10% найбільш забезпечених росіян припадає 30% доходів - проти 2%, які припадають на 10% найбідніших громадян країни. Триває демографічна криза, що свідчить про занепад: зараз населення Росії становить 143,5 млн чоловік - проти 148 млн в 1994 році. Приплив мігрантів з Середньої Азії або з Кавказу не компенсує цієї негативної динаміки. Епідеміологічна ситуація носить загрозливий характер.

Зниження російського впливу в колишньому радянському просторі частково пояснюється тим, що Росія залишається країною з низьким ВВП, яка б'ється в лещатах внутрішніх проблем. Путін довіряє лише вузькому колу своїх співробітників. Так, під час української кризи він звернувся за допомогою до "радникам зі зв'язків із громадськістю", щедро оплачуваною, але не дуже компетентним.

Гігантська россійская бюрократія, роз'їдає корупцією, закладає міну під "вертикаль влади", яка дає про себе знати тільки своєю схильністю до авторитаризму, не кажучи вже про військове насильство на Північному Кавказі. Більшу частину минулого року Володимир Путін займався обмеженням наслідків серії терактів і боротьбою за контроль над фінансовими потоками з енергетичного сектора (ЮКОС, "Газпром" і "Роснефть").

Хвиля демократичних революцій - цих "перманентних революцій", яких побоюється російський президент, - викликала відлуння в Росії. У країні виникли невеликі опозиційні студентські групи. У Башкирії в кінці березня 20 тисяч чоловік (деякі були в помаранчевих хустках) вийшли на вулиці, щоб зажадати відставки місцевого сатрапа Муртази Рахімова.

Російські олігархи, які прагнуть реваншу, готові фінансувати нову опозицію. Потенційний конкурент президента Путіна, колишній прем'єр-міністр Михайло Касьянов, пов'язаний з єльцинською "сім'єю", відправився за підтримкою в США.

Нині на території колишнього СРСР єдиним вірним союзником Кремля (якщо не вважати міні-глав невизнаних республік - Абхазії, Південної Осетії і Карабаху) є президент Білорусії Олександр Лукашенко, режим якого адміністрація Буша називає одним з "аванпостом тиранії". Але і він є таким лише тому, що західні країни його ображають, а він потребує в дешевому російському газі.

Дехто в Росії закликає пана Путіна залишитися при владі і після 2008 року, щоб запобігти "загрозу фашистського путчу". Кремль заперечує, що має такий намір, але розраховує використовувати цю тему з метою мобілізації громадської думки напередодні виборів. На противагу Україні пострадянська Росія не має досвіду демократичної зміни влади. Радник Кремля Гліб Павловський говорить про необхідність боротися з вірусом революції силовими методами.

Поява Леоніда Брежнєва на телеекранах нагадало про ті часи, коли, висловлюючись словами одного російського коментатора, "кожен день схожий на попередній", імперія була ціла, а політичне керівництво здавалося незмінним.

Последние новости