Vsevidno.ru

Розділ 2
про квітку і ніж

Неділя почалася в метушні. Вирішили святкувати на природі. Все потрібно було підготувати. Цим звісно більше займалися батьки. А Іванна готувалася до свята трохи з іншої сторони: вона готувала до свята себе. І ось вже година, година десять, двадцять, о’пів-на-другу, без чверті два… Прийшла Аля, прийшов племінник Іванки Костя (хлопчак менший від Вані на півтори роки), і вони пішли зустрічати Вовчика. Вова тактично привітав Ваню зі святом, і молодь пішла до Іванни додому, де з хвилини на хвилину могли з’явитися інші гості.
В дачне містечко Іванну з гостями обіцялися відвезти Ванін тато і його друг двома машинами. Виїжджали вони таким складом: у автівці татового друга їхали Іванна, Костя, Аля, Вовчик та Іванчина одногрупниця Іра. Іванчин одногрупник Ярослав поїхав з батьками Вані за Сонею та її старшим братом Антоном. Соня повинна була приготувати свою коронну страву – печену картоплю і взяти магнітолу (то щоб було веселіше і не нудьгувати). Ось таким чином усі дібралися маленького будиночку Іванчиного тата у дачному містечку.
Першими звісно дісталися місця призначення Іванка з друзями, а вже потім батьки. Всі поздоровляли Іванну з днем народження, дарували подарунки, їй було дуже приємно, що ці всі люди вшанували її своєю присутністю на цьому святі.
Коли до кімнати зайшла Соня, то спочатку вона не звернула уваги на Вовчика, але потім, коли вже всі сиділи за столом, спілкувалися, Соня покликала на хвилинку Ваню з кімнати.
- Іванко, ці очі, ця посмішка, ці жарти… - задихаючись шепотіла Соня.
- Так, я знаю, Сонечко! А я про що тобі казала. І що відповіла ти мені на це?!
- Іванко, беру свої слова назад. Але… він так схожий на свого брата… І водночас це геть не він.
- Так, я все це знаю, так-так! – ухмильнулася Іванна і пішла до гостей.

Вечір на природі пройшов чудово. Молодь сходила в ліс, потанцювала, грала в карти… Було весело! Та була й інша сторона медалі – батьки! За усим цим Іванна забула за батьків, але ж це вони організували таке відмінне свято. Прийшлося просити у батьків пробачення. Це був маленький мінус того вечора. Але! Вечір на тому не скінчився. Іванна зателефонувала Соні, і вони домовилися зустрітися та піти до Вовчика додому. У нього біля двору була чудова лавочка…

Ось так почалася взагалі ця сторінка Іванчиного життя…

Через декілька днів, коли Іванна була ввечері на парах, до аудиторії залетіла Соня.
- Що таке? – запитала Іванка.
- Мені тільки що телефонував Вовчик. Так от, він з якимось другом за нами зараз зайдуть.
- Що?! – недовірливо перепитала Ваня, прекрасно все почувши.
- Так. То ти йдеш? – промовила Соня.
- Питаєш? – відповіла їй дівчина.
Соня вибігла з аудиторії, а за нею, нічого не пояснивши Алі, яка теж навчалася на вечірньому у цьому коледжі, і Ірі, яка просто сьогодні вирішила прийти сюди з Іванною, вилетіла й Іванка.
В той вечір хлопці були трохи під градусом, і це було видно, та дівчатам на це було начхати. Вони йшли вечірнім містом і балакали про все на світі. Головне їм всім було весело. І ще: дівчата зрозуміли, що з другом Вовчика Сергієм, як і з самим Вовою, можна весело посміятися. Віком Сергій був такий, як і Іванка, але вона вже навчалася в коледжі, а він у школі в одинадцятому класі.
Взагалі з ними обома було весело. І знову, тільки ще більше, почали ображатися на Іванну її подруги. Головним чином це були Іра і Аля. Доречі до цього вони не спілкувалися між собою, а тут раз і раптом почали. Але ж Іванка старалася не забувати про подруг.
Одного дня Аля запросила Ваню і Іру до себе в школу на концерт. Саме в цій школі навчався Сергій. Іванна погодилася піти на виставу, але з умовою, що буде вона там недовго, адже вона вже раніше домовилася зустрітися з Сонею, Вовчиком та Сергієм. Дівчата погодилися. Ще б пак, про них згадали (може занадто іронічно, але так воно й було)!
Іванка одначе була задоволена тим, що вона погодилася піти на концерт, адже це було захоплююче видиво! Смішні персонажі і все таке… Особливо їй запам’ятався якийсь хлопець, який грав певне, голубого))). Такий симпатичний думала Ваня. Білявий, худорлявий та високий. Та був час бігти, і Іванна забувши про все побігла до своїх новоспечених друзів і Соні. В той вечір вони гарно погуляли, але почалося от що.
Іванна завжди була для друзів жилеткою, в яку можна було поплакатися. Вона розуміла друзів краще, ніж себе. Вона давала їм гарні поради, і, водночас не могла розібратися сама в собі. І от у той вечір Сергій почав проявляти знаки уваги до Соні, а Вовка злитися. Ваня його заспокоювала, це їй вдавалося, але… Таке кохання – воно зле.
Хлопці обоє закохалися у Соню. Іванна старалася пояснити Вовчику, що Соня йому непотрібна, але все було марно. Він не хотів розуміти, що Соні уже вісімнадцять, а йому лише тринадцять. Байдуже навіть, що скоро буде чотирнадцять. Але й Соня була не права. Як вважала Іванна, Соня неправильно себе вела. Своєю поведінкою вона ніби давала надію Вові. Вона відторгала залицяння Сергія, і з іншої сторони давала їм привід до сварок. Хоча і Вовчик… Дитина! Навіть Іванка тоді відчула себе дитиною.
Це було і смішно, і грішно! Ваня з Вовкою примушували Соню йти до Сергія, йти з ним гуляти, а самі, де тільки не ховалися, спостерігали за ними, лазили через забори, пластом повзали по асфальту)))… І, водночас, Вовчик страшенно ревнував Соню до Сергія. Дивна психологія!

Ось так на той час складалися обставини у Іванчиному житті. Мати Тереза – так її називала Іра. Вони з Алею тільки мовчки спостерігали із сторони за розвитком подій…

Последние новости